У горах, де вітер ламає навіть найміцніші дерева, стояла самотня сосна. Її стовбур був вигнутий, кора — пошкоджена бурями, а гілля — рідке й потріпане…
Інші дерева сміялись із неї, кажучи:
— Подивись на себе! Яка з тебе гордість лісу? Ми стрункі, високі, розкішні, а ти — потворна і стара.
Сосна мовчала. Вона бачила, як щороку блискавки вражали ті, хто стояв найвище. Як сильні вітри ламали гордовиті стовбури. Як пожежі пожирали молоді, ще не загартовані дерева.
А вона стояла.
Бо її коріння було глибоким, бо вчилась гнутись, коли дув вітер, і мовчки вистоювати, коли світ валився навколо.
Минали роки. Ліс змінився. А сосна стояла, не зламана ні часом, ні бурями.
Незламність — не в тому, щоби не впасти. А в тому, щоби встати знову. І залишитися собою.
Центр Життєстійкості Березанської громади
