За 31 рік незалежності сумарна кількість людей, які вважалися зниклими безвісти, налічувала 12 тис. осіб. З початком повномасштабного вторгнення ця цифра, на жаль, зросла майже втричі. Нині зниклими вважаються майже 30 тис. людей. Здебільшого це військовослужбовці та люди, які перебувають в окупації.
До кого звертатися по допомогу, якщо хтось із близьких зник
Згідно з законом люди, які зникли безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією території України та надзвичайними ситуаціями, вважаються «особами, зниклими безвісти за особливих обставин».
Щоб отримати необхідний статус, родичам треба подати заяву про розшук до Національної поліції України. Відомості про цей факт вносяться до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Заяву про розшук може також подати омбудсман України, якщо до нього звернулись із повідомленням про зникнення людини під час війни.
Хоча реєстром та розшуком людей завідує поліція, існує ще низка органів та організацій, які допомагають, зокрема шукають і систематизують дані. Це:
- Національне бюро з розшуку людей;
- Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими;
- Об’єднаний центр із пошуку та звільнення полонених при СБУ;
- Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного хреста;
- Робоча група ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень.
Можна звертатися до всіх цих організацій. Водночас не рекомендується розповсюджувати інформацію про зникнення близької людини в соціальних мережах. Цими даними часто користуються шахраї для виманювання коштів у родичів. Для військовослужбовців та людей в окупації це може бути ще й небезпечним, оскільки трапляються випадки, коли місцеві жителі переховують захисників або ж ті самостійно намагаються вийти з оточення в цивільному одязі.
Що переживають рідні та близькі зниклих безвісти
Рідні та близькі зниклих безвісти осіб переживають стан, який називають невизначеною втратою. Вони можуть роками жити в невідомості та невизначеності. Це дуже складний етап, адже він часто поєднує суперечливі емоції. Наприклад, надію та сподівання, що близька людина жива, але не має змоги повідомити про себе, страх, що вона померла чи загинула, або ж відчай через неможливість дізнатись її долю.
Близькі та рідні, які чекають на зниклу людину, переживають цілу низку складних станів. Наприклад, тривалу апатію, самоізоляцію, гіперактивність у прагненні отримати відомості про людину. Водночас їх можуть переслідувати нав’язливі думки та спогади; є ризик виникнення суїцидальних думок.
До того ж подібна втрата часто призводить до самообвинувачення, самообмеження, почуття провини (не можна веселитися та жити поки невідомо, що з ним / нею) та несе безліч нових викликів. Наприклад, люди можуть не розуміти, як виконувати нові сімейні ролі, хто мусить тепер дбати про добробут родини та чи можна одружуватись / виходити заміж знову, якщо чоловік / дружина ймовірно загинули.
Невизначена втрата — важке випробування, адже втрата залишається незрозумілою, не має офіційної перевірки та ритуалу прощання. Через те, що факти не мають однозначного трактування, зберігається надія, але разом із нею ще є фрустрація та горювання, які не минають.
Сподіватися на краще чи очікувати гіршого: як люди сприймають зникнення близьких
У подібному стані родичі зниклого перш за все прагнуть дізнатись, що сталося з людиною. Невизначеність призводить до сильного стресу та тривоги. Невизначена втрата часто змушує ніби загальмувати життя або поставити його на паузу, тобто відкласти на потім будь-які рішення, особливо ті, які виникли через зникнення. Цей процес дуже виснажливий і може призвести до відчаю та депресії.
У подібних обставинах потрібно намагатись утримувати контакт із реальністю. Наприклад, усвідомленням свого тіла, дихання, вчинків. Рідним зниклої людини постійно потрібно нагадувати про їхню роль: що вони зараз роблять, хто із членів родини з ними, які рішення потрібно та можна ухвалити зараз, як підготуватися до ймовірної зустрічі тощо. Це додає контролю над дійсністю.
Різне сприйняття події в межах родини: як бути
У межах родини часто спостерігається полярне сприйняття ситуації. Наприклад, хтось навіть після довгого часу сподівається, що зникла людина одного дня повернеться. Інші через деякий час відчувають потребу попрощатись, ніби людина вже загинула.
У такому випадку кожен має право на власне сприйняття ситуації та її проживання. Забирати надію не варто, але не можна й давати марні сподівання та говорити, що все буде гаразд, не маючи доказів.
Водночас варто слідкувати за проявами так званого магічного мислення, яке може виникати у близьких зниклої людини. Це, наприклад, пов’язування снів чи прикмет із можливістю / неможливістю повернення, звернення до екстрасенсів тощо.
Це захисна реакція психіки, але завдання родини, друзів або фахівця з ментального здоров’я наголосити на відсутності зв’язку між цими подіями.
Чи варто родичам зниклих звертатися до психолога/психотерапевта?
При невизначеній втраті люди знаходяться в стані хронічного горя. Це — нормальна реакція на цю подію. Більшість людей, чиї близькі зникли безвісти, не є хворими, але можуть мати ознаки депресії, труднощі з пошуком сенсу, відкладене на потім життя, хронічний смуток, напади безсоння чи апатію.
Ці симптоми переважно є не ознакою хвороб, пов’язаних із ментальним здоров’ям, а наслідком тривалого горювання. Здебільшого такі люди не потребують лікування, але терапія, співпереживання та співчуття можуть бути для них корисними. Робота з психологом або психотерапевтом можлива навіть з першого дня звістки про втрату, щоби людині було легше проживати цей стан та мати безпечне середовище для його вираження.
Якщо згадані симптоми не минають упродовж тривалого часу, а самопочуття людини погіршується, є сенс звернутися по допомогу.
Що допомагає переживати невизначеність
Зникнення людини змінює плин життя. Важливо зосередитися на тому, як змінити зв’язки та створити нові сенси. Ось кілька рекомендацій, які можуть допомогти:
Усі ваші емоції нормальні. Злість, гнів, надія та радість у моменти, коли ви відволікаєтесь — це нормально. Проявляти гнів чи злість у недеструктивний для вас чи близьких спосіб можна та потрібно. Як і радість.
Зрозумійте, що ви не могли на це вплинути. Не могли «не відпустити» чи «передбачити». Іноді погані речі просто трапляються і це відбувається не через вас.
Практикуйте дихотомічне мислення. Наприклад: «Він зник, але я все ще відчуваю його присутність» чи «Я мушу сподіватись, але жити тут і зараз». Такий спосіб мислення зможе давати відповідь одразу на кілька суперечливих почуттів, які ви відчуваєте.
Осмисліть свою втрату. Дайте собі відповіді на запитання: Які подружні / сімейні / батьківські ролі ви втратили? Які отримали? Як ви впоралися зі змінами? Які ще попереду? Якими були ваші сімейні ритуали до зникнення? Як вони змінились? Чи визнає суспільство вашу втрату?
Знайдіть спільноту однодумців. Ніхто не зрозуміє вас так, як ті, хто має схожий досвід. Для людей, чиї члени родини зникли безвісти, буде корисним перебувати в групі товаришів по нещастю. Це допоможе почуватися в безпеці, отримати розуміння та визнання проблеми.
Як підтримувати родичів зниклих безвісти
Часто, коли людина перебуває в сильному горі, оточення хоче її розрадити. Але процес горювання є природним, і людині не буде менш боляче, якщо її розважатимуть. Якщо ви маєте близькі стосунки з людиною, яку хочете підтримати, можна робити наступне.
Запитайте: «Чим я можу тобі допомогти?». Якщо ви відчуваєте збентеження, можна відверто сказати щось на кшталт: «Я не можу уявити, що ти переживаєш, але хочу допомогти. Як я можу тебе підтримати, щоб для тебе це було комфортно?».
У випадку, якщо людина відмовляється від допомоги, ви можете просто залишатися поруч. Іноді саме присутність і є необхідною формою підтримки.
Загалом для людей, які знаходяться в стані горя, чудовою підтримкою буде задоволення базових потреб, допомога в чомусь практичному. Часто у стані глибокого відчаю чи горя людині може бути складно виконувати будь-які дії. За можливості варто допомагати з оформленням документів, супроводжувати в процесах, які стосуються подачі документів у поліцію, вирішувати інші побутові справи тощо.
