Після фронту чи пережитого насильства життя не повертається в «звичну колію» відразу. Посттравматичний стрес (ПТСР) — це не слабкість і не «поганий характер». Це природна реакція на надзвичайні події, які перевищують здатність психіки впоратися.
У військових ПТСР може проявлятися по-різному: нічні кошмари, часте перебування «в режимі тривоги», несподівані спалахи гніву, відчуття вини за те, що «вижив», надмірна обережність у буденному житті. Деякі люди стають замкненими, уникають контактів, важко адаптуються до мирного середовища.
Але ПТСР не обмежується лише військовими. Родичі, які чекали на фронті, також відчувають тривогу, безсоння, постійне відчуття небезпеки. Вони можуть бути надчутливими до новин, постійно перевіряти телефони або займатися гіперопікою дітей.
Є важливий міф: «Люди з ПТСР завжди агресивні». Це не так. Агресія — лише один із можливих проявів. Багато хто стає мовчазним, замкненим, або навпаки — гіперемоційним. Складність полягає не в тому, що людина «не така», а в тому, що психіка потребує часу і підтримки для відновлення.
Допомогти можна різними способами: психологічна підтримка, відкриті бесіди, терпіння й розуміння з боку родини, участь у групах підтримки. Важливо знати: лікування ПТСР можливе, і правильна підтримка робить процес набагато ефективнішим.
Практична порада для родини та близьких
Дайте людині право на емоції: слухайте без оцінки.
Створюйте безпечне середовище: регулярність дня, знайомі ритуали, тиша, коли потрібно.
Заохочуйте звернення до психолога чи групи підтримки: це не сором, а турбота про себе.
