У густому зеленому лісі жило маленьке лисеня на ім’я Вогник. Він був допитливим і сміливим, але іноді його охоплював страх перед великим світом. Найбільше Вогник боявся темряви та невідомості.
Його мама, мудра Лисиця, завжди говорила:
– Вогнику, якщо ти відчуваєш страх або сумніви, пам’ятай, я завжди поруч.
Одного дня у лісі здійнялася сильна буря. Вогник ховався у своїй норі, слухаючи, як вітер ламає гілки й кидає краплини дощу на землю. Раптом мама Лисиця кликнула його:
– Вогнику, вийди зі мною, я покажу тобі щось дивовижне.
Але він стиснувся в клубок і відповів:
– Мамо, я боюся бурі. Що, якщо нас накриє велика гілка або ми заблукаємо в темряві?
Лисиця обережно зайшла в нору, притиснула лисеня своїм пухнастим хвостом і сказала:
– Вогнику, ти маєш довіритися мені. Я завжди веду тебе туди, де безпечно. Знай, що моя любов до тебе – це твоє надійне укриття.
Вогник довго вагався, але зрештою взяв маму за лапу і вийшов назовні. Буря ще бушувала, але мама Лисиця впевнено вела лисеня лісовими стежками. Вогник відчув тепло маминої лапи, її впевненість і силу, і страх поступово почав зникати.
Через кілька хвилин вони зупинилися на галявині. Буря майже вшухла, і в небі з’явилася веселка.
– Подивися, Вогнику, – сказала Лисиця. – Іноді, щоб побачити красу світу, треба пройти крізь бурю.
З того дня Вогник навчився довіряти мамі у складні моменти. Він зрозумів, що навіть у найтемніші часи його мама завжди поруч, щоб підтримати й показати дорогу.
Центр Життєстійкості Березанської громади
