Коли йде хтось із найрідніших, у душі дитини наче гасне світло. Світ змінюється — раптово і назавжди. І навіть якщо дитина не все розуміє, вона відчуває — втрату, порожнечу, зміну у поведінці дорослих. Горе у дітей — це не копія […]
Ось так. І саме так. Ні-ні, Сонечко, це грім. Просто грім… (Але тіло вже стислося в тривозі. Воно пам’ятає). 95й до повного. Завжди до повного. (Машина має бути готова вивезти тебе з життя за п’ять хвилин). Всі документи мають бути
Навіть із найкращими намірами ми можемо ранити. Жінки, чиї чоловіки воюють, живуть у постійному напруженні — між надією й страхом, відповідальністю й самотністю. Деякі звичні фрази можуть тільки посилити біль. Ось приклади слів, які краще ніколи не говорити: 1.«Все буде
«Нічого не радує. Нічого не болить. Просто… пусто.» – так часто кажуть люди, які вже довго живуть у стані напруги, тривоги, втрати. За роки війни наша психіка втомилась. Іноді здається, що всередині — тиша. Але це не тиша спокою. Це
Коли тривога стає фоном життя, легко забути про себе. Ми дбаємо про всіх і все: родину, роботу, знайомих і незнайомих. А себе — відкладаємо «на потім». Але турбота про себе — це не егоїзм. Це як вдягнути кисневу маску спочатку
Розмова з ветеранами та ветеранками, які мають травматичний досвід та потребують психологічної підтримки, зазвичай проходить через чотири етапи: контакт, розповідь, осмислення і мовчання. Їх не можна прискорювати, адже перехід від одного до іншого може відбуватися лише тоді, коли людина сама
