Поради психолога Ратінської Олени для батьків та спеціалістів. 4 кроки, які треба зробити, якщо ви бачите, що дитина засуджує інших, що ті в безпеці, потрібно зробити наступне.
Легалізувати злість дитини. Це загалом треба робити під час війни. Батькам треба сказати: “Я розумію тебе. Ти маєш право злитися, що ти тут (чуєш вибухи, сидиш у підвалі), а інші там, у безпеці, що в тебе так склалися обставини, а в інших людей – інакше, краще”.
Далі треба ввімкнути так зване соціалізоване “але”. Тоді кажемо дитині: “Але тобі потрібно мати людянішу поведінку, маєш із розумінням ставитися до інших людей. Ти можеш злитися, що в тебе все по-іншому чи злитися на ситуацію, що склалася, але не можеш засуджувати людей, яким безпечніше. Люди, які обрали інший шлях і кому вдалося виїхати, не винні в цьому”.
Важливі слова підтримки. Дітям стає легше, коли їхню злість легалізують дорослі. Зазвичай вони визнають: “Так, я злюся! Так, мені недобре. Так, мені не подобається те, що сталося”. Діти можуть запитувати, чому так сталося. Треба пояснювати, що ця ситуація вимушена й тимчасова, треба перетерпіти. А далі підтримати, кажучи: “Ми стаємо стійкішими, коли стикаємося зі складнощами. Ми впораємося, переможемо, повернемося додому (якщо ви не вдома), усе буде гаразд!”.
“Це, з одного боку, легалізація агресії та злості, а з іншого – приведення цієї злості до соціальної норми, співчуття, розуміння”, – говорить психологиня.
На дитину може погано вплинути, якщо батьки матимуть велике відчуття провини. Мовляв, ми не встигли, не змогли абощо. За словами фахівчині, так у дитини руйнуються світ та опора.
Натомість, якщо батьки кажуть: “Так, ми у важкій ситуації, але ми впораємося, не хвилюйся. Це треба пережити – бігати в бомбосховище, ділити їжу на маленькі порції. Це наш теперішній побут, наше випробування”, дитина не втрачатиме віру, бо батьки стійкі. Батьки можуть бути в паніці, плакати чи не розуміти, що робити, коли діти їх не бачитимуть.
Центр Життєстійкості Курісовської громади
