Неодноразово у психотерапевтичній практиці клієнти з жахом розуміють, що у них якась життєва криза, мами діток скаржаться на кризи розвитку у дітей, подружжя скаржаться на кризи у стосунках. В усіх кризи повсякчас трапляються і часто я кажу клієнтам: «От і добре, що відчули кризу – супер. Тепер у вас зʼявилась можливість розвинути щось новеньке для себе. Головне, щоб воно, новеньке, прямувало до здоровʼя».
Звісно, що тут не іде мова про раптові життєві кризи, що повʼязані з непоправними втратами, невиліковними станами здоровʼя чи травмами. Тут мова іде про вікові кризи, кризи розвитку (особистості чи у стосунках). Криза починається тоді, коли у людини є певна потреба і способи задовольняти потребу більше не працюють, а нові способи ще не доступні, не розвинені.
Що можемо називати потребою?
Внутрішні потреби у розвитку здібностей; бажання; емоційні потреби (прийняття, контакт, близькість і т.п.); ментальні потреби (пізнання, саморозвиток); ціннісно-смислові потреби (життєві орієнтири). В контексті розробки курсу для батьків та педагогів «Positum- виховання» опишу як розумію, наприклад, дві з найяскравіших дитячих криз мовою позитивноі психотерапї.
В дитячому віці кризи трапляються так регулярно, що батьки часом думають: «О, ми тільки з однієї вилізли, а вже наступна на підході». І не помиляються – криза новонародженості, криза 1 року, криза 3 років, криза 6-7 років, підліткова криза, юнацька криза (далі ідуть кризи дорослого віку – то трохи інша тема)
Візьму для початку знамениту кризу трьох років. Це час, коли у дитини виникає нова потреба – бути самостійною. Старий спосіб – повна залежність від мами вже не працює. Нові способи – сказати «я сам!», «ні!», тупнути ніжкою і відстояти себе – ще тільки формуються. Тому й виходить, що малюк наче маленький революціонер: бореться за свободу, але при цьому щоразу бігає перевіряти, чи мама на місці.
Якщо дивитись мовою позитивної психотерапії, тут розвиваються актуальні здібності: рішучість, самостійність, здатність робити вибір. звучить красиво, але в реальності батьки отримують опір, крики, сльози й нескінченне «ні». Та якщо пам’ятати, що криза дорівнює розвиток, то навіть у цьому хаосі можна побачити сенс. Бо саме в протестах і впертості народжується автономність, яка потім знадобиться дорослій людині, щоб сказати своє впевнене «ні» на роботі чи в стосунках.
Що робити і як вижити під час «кризи трьох»
– не воювати, а памʼятати: дитина протестує не проти вас, а за себе. Її «ні» – тренажер майбутньої автономності;
– дати вибір, але в межах: не «що будемо їсти – борщ чи морозиво?», а «ти будеш борщ у червоній чи синій тарілці?». Дитина відчує свободу, а ви збережете контроль над реальністю ( такий собі вибір без вибору);
– залишатись опорою: малюк може кричати «я сам!», але при цьому перевіряти, чи ви поруч. Це нормально. Ваше «я тут» найкращий антистрес;
– памʼятати про сенс цього «дійства»: так, зараз ви слухаєте сто разів «ні», але в майбутньому це «ні» врятує дитину від поганих компаній чи токсичних стосунків.
Тобто ваша задача не «перемогти кризу», а допомогти дитині розвинути нову здібність. І головне: вона, криза, пройде. Підліткова криза – біль і плач на пару років підряд. Ця криза в часі довша за попередні, але і завдання у неї «не дитячі». Тут усе по-дорослому. Потреба – відокремитись від батьків і знайти власну ідентичність. Старий спосіб «я такий, як мама/тато» вже не працює, а нові способи: «я сам вирішую, як виглядати, з ким дружити і в що вірити» ще дуже хиткі, тому й супроводжуються драмою, сварками та раптовим відчуттям, що батьки «нічого не розуміють» і «майже розумово відсталі».
Через призму позитивної психотерапії тут розвиваються здібності: відповідальність, самовизначення, пошук сенсу, формування власних цінностей. І хоча це виглядає як нескінченні дверні грюкання й філософські монологи на тему «ви мене не розумієте», насправді в цей час підліток тренує фундамент дорослої самостійності.
Що робити і як вижити під час підліткової кризи
– не сприймати бунт на свій рахунок. Це не про вас, це про нього;
– давати більше свободи, але збережіть рамки (нічого хорошого не виростає без ґрунту);
– бути готовими слухати більше, ніж повчати. Навіть якщо слухати доведеться монолог про те, що «життя не має сенсу», «жорстокі батьки обмежують права на гру в телефоні» і т.п.;
– нагадувати собі: ця буря теж розвиток. І так, вона теж пройде.
Кризи – це не вороги, а своєрідні «двигуни еволюції» – шумні і інколи з іскрами, але без криз не з’являються нові здібності. І що б там не казали, правда одна: кризи не минають безслідно, але завжди лишають нам щось корисне, якщо вчасно це помітити.
Центр Життєстійкості Ротмістрівська громада
