У далекому куточку Всесвіту, де світло зірок було м’яким і лагідним, жив маленький Зоряний Ліхтарик. Його запалили на одному з небесних островів, щоб він світив у темряві та дарував тепло тим, хто загубився в космосі.
Але був один секрет, якого він ніколи не казав нікому: Ліхтарик відчував себе самотнім. Він бачив, як інші зірки мерехтять разом, створюючи сузір’я, а він… він був один.
— Чому я завжди горю сам? — запитував він у комет, що пролітали повз.
— Тому що ти особливий, — відповідала одна з них. — Твоє світло вказує шлях тим, хто загубився.
Ліхтарик замислювався, але йому здавалося, що це просто гарні слова, які не роблять його менш самотнім.
Одного разу, коли він зовсім засумував, повз нього пролетів корабель. У його ілюмінаторах горіли вогники, і Ліхтарик вперше побачив маленьких мандрівників, які дивилися на нього з надією.
— Дивись, це Зоряний Ліхтарик! Він веде нас додому!
Ліхтарик не міг повірити. Виявилося, що його світло було не просто одиноким вогником серед нескінченності, а справжнім дороговказом для тих, хто потребував допомоги.
З того часу самотність більше не здавалася йому важкою. Він зрозумів: навіть якщо ти не частина великого сузір’я, твоє світло все одно має значення.
І в цьому світі завжди є хтось, хто потребує саме твого тепла.
Центр Життєстійкості Березанської громади
