Якщо уявити, що наша психіка як ріка, то вона тече, огинає береги, пристосовується до перешкод. Але коли трапляється щось болюче, у цій річці ніби з’являється камінь. І вода починає “застрягати”, крутитися навколо нього. Так і травма – ніби фіксація, зупинка потоку.
Часто ми думаємо, що травма — це одна велика подія, яка зламала наше життя. Але насправді у більшості людей є не одна, а десятки травмуючих подій-«камінців», тобто маленьких моментів приниження, ігнорування чи болю, які залишили в душі слід. Ми навіть можемо не пам’ятати їх, але саме вони запускають автоматичні реакції: оборонятися, навіть коли небезпеки немає, чи замикатися, коли насправді потрібна близькість.
Травма – не лише те, що болить, а й те, що звужує наш вибір. Замість «я можу відреагувати по-різному» ми починаємо діяти по-старому, навіть якщо нові обставини цього не потребують. Коли ми травмовані, ми не маємо гнучкості, ніби не бачимо, що є варіанти дій. І наша справжня сила — у гнучкості.
Насправді, людина без травм — це не та, яка ніколи не страждала, а та, яка вміє адаптуватися: відкритися тоді, коли безпечно, поставити межу там, де потрібно, діяти з «теперішнього моменту», а не з минулого досвіду.
І як важливо нам пам’ятати, що кожна травма потребує свого шляху зцілення.
- Емоційна — через емпатію й роботу з внутрішньою дитиною.
- Тілесна — через рух і дихання, тілесні практики
- Когнітивна — через переписування установок.
- Екзистенційна — через пошук сенсів.
- Нейросоматичні — через сучасні методики травмотерапії.
Робота з травмою — це не тільки про пошук «ран», а й про відновлення свободи — жити гнучко, повно й по-справжньому.
Центр Життєстійкості Кривоозерської територіальної громади
