Коли йде хтось із найрідніших, у душі дитини наче гасне світло. Світ змінюється — раптово і назавжди. І навіть якщо дитина не все розуміє, вона відчуває — втрату, порожнечу, зміну у поведінці дорослих.
Горе у дітей — це не копія дорослого болю. Воно має свою мову. І дуже потребує, щоб його не замовчували, а помічали.
Як діти різного віку переживають втрату?
0–3 роки. Малеча ще не розуміє, що таке смерть. Але вона відчуває тривогу у повітрі, зміну обіймів, інший погляд рідних. Тому їй потрібне головне — на ручки, тепло, ритм і тиша, в якій можна просто бути.
3–8 років. Світ дитини — чарівний і логічний водночас. І в ньому часто звучить фраза: “Може, це сталося, бо я щось не так зробив/ зробила…”
Плач, страх темряви, тривожність, навіть лють — усе це про смуток, який не вміє ще говорити словами. “Ти не винен. Ти не одна. Я з тобою.” — найважливіше, що мають почути дітки.
9–11 років. Цей вік уже розуміє, що смерть — назавжди. Але ще не вміє дати лад своїм почуттям.
Часто — мовчить, “тримається”. А всередині — буря. Їм важливо знати: горювати — це нормально. І говорити — не страшно.
12–18 років. Підлітки можуть здаватись байдужими, різкими, агресивними. Але це часто — форма болю, який вони ще не вміють визнати. Вони протестують, мовчать, замикаються. Але дуже потребують когось, хто просто буде поруч. Без порад. Без примусу “говорити”. Без “тримайся”.
Як підтримати дитину у втраті?
Говоріть. І слухайте.
Не уникайте теми смерті. Кажіть чесно, доступно до віку.
Навіть якщо це просто: “Ми всі сумуємо. Це дуже боляче. Але я з тобою.”
Плачте разом. Горе, як вода, має текти. У спільних сльозах — любов.
Робіть пам’ятні ритуали.
Запалена свічка, лист до того, кого немає, спільне фото, що лишається в кімнаті — усе це вчить жити не замість, а з пам’яттю.
Повторюйте: “Ти не винен”. Дитина повинна чути ці слова — стільки разів, скільки треба.
Нагадуйте: Любов залишилась. Бо любов = безпека. А вона зараз як ніколи потрібна.
Не вимагайте бути сильними. Краще станьте тими, хто тримає, коли важко.
Звертайтесь до фахівців.
Психолог не “лікує”, а допомагає прожити. І не залишатись із болем наодинці.
Пам’ятайте: дитина — не менше поранена, ніж дорослий. Вона просто виражає це інакше.
І в розділеному болі є простір для любові, пам’яті й тихого зцілення.
Центр Життєстійкості Кривоозерської територіальної громади
