Внутрішні зміни без зовнішніх можуть бути ілюзією/самообманом/самонавіюванням. Саморозвиватися, виходити із зони комфорту, змінювати спосіб мислення та принципи можна скільки завгодно, але якщо нічого не змінилося в реальності — щось іде не так.
Коли йдеться про ефективність терапії, прийнято звертати увагу на 2 «види» досягнень:
1. Внутрішні, відчутні зсередини.
Наприклад:
* став щасливішим,
* стало не так тривожно, стало спокійніше,
* почав більше насолоджуватися життям,
* стало зрозуміліше, що відбувається зі мною,
* я став більш тверезо дивитися на життя, стало менше ілюзій,
* я відчуваю, що розвиваюся,
* є надія, що ситуація не безнадійна, що життя з часом стане кращим.
2. Зовнішні, помітні ззовні зміни.
Такі як:
* рівень доходу зріс,
* знайшов роботу,
* пішов із безперспективної роботи,
* покращилися стосунки в колективі або з керівництвом: тепер не соромлюся розмовляти з колегами, не боюся висловлювати претензії начальству, попросив про надбавку,
* завершив безперспективні стосунки,
* знайшов коханого/кохану,
* покращилася якість стосунків: стало простіше просити або висловлювати невдоволення, прошу й висловлюю — і ситуація змінюється, партнер змінює поведінку.
Цілком очевидно, що одного з цих критеріїв зазвичай недостатньо.
Як в анекдоті:
— Я пішов до психолога через те, що дуже соромився того, що пісяюся в ліжко. Вже п’ять років я в терапії й дуже задоволений.
— Перестав пісятися?
— Ні, але тепер я пишаюся собою і дізнаюся про це дедалі більше.
З іншого боку, і зовнішні зміни без зміни самоусвідомлення, емоційного фону — безглузді. Якщо я пішов зі старої роботи на нову, але на новій мені так само погано, якщо почав заробляти більше, але не став щасливішим — отже, якась внутрішня проблема досі не вирішена.
Підсумок: іноді для початкового етапу терапії достатньо просто відчути себе краще, хоча б на деякий час відчути полегшення, але згодом за цим мають іти й фактичні зміни в житті. Такі, що тішать і роблять людину щасливішою
